Програма
Міжнародна секція традиційно поєднує свіжі гіти з найбільших світових кінофестивалів. Цього року в добірку ввійшли чотири стрічки з програм Канн і Венеції.
Шість прем’єр сучасних гітів українського та нідерландського кіно. Куратори фестивалю обрали для програми три стрічки, які найкраще дають уявлення про стан нідерландського кінематографа. З іншого боку, команда кінокритиків з Нідерландів обрала три фільми, що відображають український кінопроцес, із його жанровими та авторськими пошуками.
Нідерландська сторона представлена журналістом медіа De Telegraaf та NU.nl Фабіаном Мелхерсом, кінокритиком газети Nederlands Dagblad і кліматичним мером міста Дордрехта Боазом ван Льойком, а також кінокритикинею журналу De Filmkrant Лаурою ван Зойлен.
Партнер програми «Фокус: Україна — Нідерланди» — Посольство Королівства Нідерландів в Україні.
Українське кіно часто асоціюють з кіно поетичним. Ця традиція, що почалася з Олександра Довженка і продовжилася в кінематографі 1960-1970-х цілою хвилею Українського поетичного кіно, виходила за межі наративів і естетичних засобів реалізму. Однією з передумов такого виходу став нерозривний зв'язок українського кіно з багатими традиціями фантастичної (у широкому сенсі) української класичної літератури та фольклору. Ця програма пропонує розширити подібні зв'язки, вийшовши за канон Українського поетичного кіно й продемонструвати послідовний інтерес українського кінематографа до інших літературних традицій: модерної фантастичної літератури (Юрій Смолич), химерної прози (Володимир Дрозд, Валерій Шевчук) і світової літератури модернізму (Франц Кафка).
Ця програма є можливістю подивитися на «інше» поетичне українське кіно, яке ми пропонуємо назвати химерним, продемонструвавши сталість зв'язків між літературою й українським кіно, однак і розширюючи уявлення про поетику останнього. У межах цієї програми також мають відбутися ре-прем'єри заново відсканованих копій фільмів («Чудо в краю забуття», «Градус чорного місяця»), що довгий час існували у неналежній якості. Повернення глядачам прихованих скарбів українського кіно є черговим нагадуванням про те, скільки ще неймовірного приховує наша власна культура та наша історія.
Програма «Дивніше за рай» присвячена незалежній сцені кіно США 70–90-х років. У цей період оформлюється саме поняття інді-фільму як окремої естетики й способу продукції. Саме тоді кіно, створене за лаштунками великих голлівудських студій, стає частиною загального культурного й економічного ландшафту країни.
Ця програма відстежує два процеси. Перший –– як начебто маленькі фільми стають агентами величезного впливу. Культовий статус і відомість «Шоу жахів Рокі Горора» Джима Шармана або «Лаку для волосся» Джона Вотерза абсолютно непропорційні маркетинговим зусиллям прокатників під час їх виходів на екран. Перемога в Каннах «Сексу, брехні та відео» від 26-річного дебютанта Стівена Содерберга виглядала порушенням всіх нормальних уявлень про ієрархії й фактично змінила ставлення до американського незалежного кіно
Другий процес –– симбіоз інді-кіно і великих грошей кіноіндустрії, що активізувався на зламі між 1980-ми та 1990-ми. Спайк Лі, Річард Лінклейтер та С’юзан Зайдельман – всі вони починали як незалежні автори, але зрештою інтегрувалися у студійне кіно. Був цей процес втратою їх унікального голосу або збагаченням світового кіно? Фільми на кшталт «Роби як треба» або «Приголомшені та збентежені» і «На друзки» надають аргументи з обох поглядів.
