— Офіційна програма, Венеційський міжнародний кінофестиваль, 2025

— Офіційна програма, Міжнародний кінофестиваль у Торонто, 2025

— Офіційна програма, Нью-Йоркський кінофестиваль, 2025

Естетика й атмосфера аналогового кіно, створена заводною 16-міліметровою камерою.

У водах біля занедбаного селища з’являється судно «Троянда Невади», яке тридцять років тому безслідно зникло разом із командою. Для небагатьох місцевих, які пам’ятають ті часи, повернення корабля стає знаменням: він знову має вийти в море. Працювати на борту влаштовується Нік, аби прогодувати молоду сім'ю. До нього долучається Ліан, який відчайдушно тікає від свого минулого. Але згодом стає зрозуміло, що нова подорож «Троянди Невади» також буде повна таємниць.

Матеріальні текстури фільмів Марка Дженкіна – це не зовсім про стиль чи тренд. Його 16-міліметрова плівка, ручна камера, засвічені зернисті кадри та підкреслена штучність звукового дизайну, роблять «Троянду Невади» черговою новаторською та оригінальною вправою у сторітелінгу. Фільм стирає межі між минулим і теперішнім, вигаданим і документальним, перетворюючи кожну поверхню – від іржавих ланцюгів до подряпаних дерев’яних ліжок – на свідчення культури, що водночас занепадає і триває. У цьому сенсі стиль Дженкіна невіддільний від його тем: крихкості спільноти, економічних випробувань і примарної стійкості пам’яті.

І все ж, якщо попередній фільм «Кам’яний острів» (Enys Men) окреслив Дженкіна як експериментатора, що випробовує межі форми, то «Троянда Невади» демонструє його здатність опановувати жанрові тропи – міфи про примарні кораблі, подорожі в часі, атмосферу фолкгорору. Минуле тут не просто переслідує теперішнє – воно врізається в нього, пришвартовується до його берегів і обростає іржею.

— кураторка фестивалю Анна Дацюк