— Фільм-відкриття, Венеційський міжнародний кінофестиваль, 2025

Президент Італії, якого за непохитність прозвали «Залізобетон», проводить останні місяці на посаді. Поважний лідер, що подолав шість державних криз, тепер має три проблемні документи, що чекають його підпису. Це помилування двох засуджених і рішення, яке загрожує розколом суспільства – закон про евтаназію. Якщо підпише останній, стане убивцею, якщо ні – катом. Але найбільше його мучить сорокарічна таємниця: хто був коханцем його покійної дружини?

«La Grazia» виглядає як спроба Соррентіно випробувати межі власної стриманості, замінюючи звичну пишність на сувору раціональність, що часом межує із самозреченням. Квіринальський палац постає не стільки осередком влади, скільки музеєм мовчазних роздумів, де президент у виконанні Тоні Сервілло втілює парадокс: людина, пригнічена відповідальністю, спустошена нерішучістю, оживлена лише ностальгією. У цій клаустрофобній атмосфері великі теми закону, віри й милосердя перетворюються на дзеркала, що відбивають його власну нездатність діяти. Гучні музичні вибрики Соррентіно, настільки життєво необхідні у «Великій красі», тут виринають часом незграбно, мов втручання режисера, який сам не впевнений, яку кіномову обрати. В цьому він, звісно, максимально подібний до головного героя. Та саме ця непевність робить фільм по-справжньому зворушливим. 

— кураторка фестивалю Анна Дацюк