— Ґран-Прі, Каннський кінофестиваль, 2025

— Офіційна програма, Міжнародний кінофестиваль у Локарно, 2025

— Приз глядацьких симпатій, Мюнхенський кінофестиваль, 2025

— Приз журі, Брюссельський кінофестиваль, 2025

Дві дорослі доньки після смерті матері з'ясовують, що родинний будинок досі належить їхньому батькові – відомому режисеру, який покинув сім'ю багато років тому. Він знову з’являється в їхньому житті, намагаючись відновити стосунки та пропонує старшій доньці – акторці театру – роль у своєму фільмі. Коли ж та відмовляється, батько знаходить замість неї голлівудську зірку і розпочинає підготовку до фільмування в домі, де прожило кілька поколінь родини.

У «Сентиментальній цінності» Йоакім Трієр продовжує досліджувати тему емоційної спадковості, зосереджуючись на крихкому балансі між особистим і творчим. Родинна драма тут поступово розгортається як розмова про ціну мистецтва – не в контексті слави чи визнання, а як процес глибокої, іноді болісної саморефлексії. 

Місцем дії стає родинний дім у передмісті Осло – простір, у якому час нашаровується пластами втрат і мовчазних образ. Цей дім, із його затишною казковістю і водночас фіксованим болем у стінах, постає не лише метафорою минулого, а й декорацією для фільму всередині фільму – ще одного акту намагання висловити невисловлене.

Як завжди у фільмах Трієра, глибина почуттів підкрадається непомітно, не заявляючи про себе вголос. «Сентиментальна цінність» наповнена меланхолією та несподіваним гумором, що проростають між наелектризованими сценами Стеллана Скашґорда та Ренате Рейнсве. В його персонажі батька – гіркота й нарцисизм, у її героїні-донці – стоїцизм, що межує з вибухом. Це кіно про зіткнення поколінь та водночас про надію на те, що навіть у нездатності говорити можна почати слухати.

— кураторка фестивалю Анна Дацюк