— Спеціальна відзнака конкурсу «DOCU/УКРАЇНА», Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, 2025

— Офіційна програма, Гаазький кінофестиваль Movies That Matter, 2025

— Офіційна програма, Копенгагенський міжнародний фестиваль документального кіно CPH:DOX, 2025

Українська режисерка Аліса Коваленко вирішує виконати обіцянку, яку дала самій собі: вступити до війська. Вона залишає п'ятирічного сина Тео та йде воювати на передову. Увесь час вона пише листи та знімає відеощоденники фронтового життя майбутньому дорослому сину – на випадок, якщо їй не вдасться повернутися назад. Цей фільм про потужну силу любові у жорстокій реальності війни – про любов, яка мотивує протистояти ворогу, віддавати свої життя заради дітей, майбутнього, свободи.

Перегляд «З любов’ю, Тео» змушує відчути смирення та глибоко зворушує. Як данська кінокритикиня (і мати), я сприйняла Алісу у цьому документальному фільмі не як абстрактну героїню, а як жінку поруч зі мною. Відстань між нами ніби зникла. «З любов’ю, Тео» — це болісне свідчення про всіх тих, хто стає непрямими жертвами війни: роз’єднані родини, пропущені дні народження, кохання, розтягнуте від лінії фронту аж до безпечних місць за сотні кілометрів.

Є одна фраза у фільмі, яка назавжди залишиться зі мною. Коли Аліса каже: «Є так багато любові, яку Тео не відчує, якщо мене не буде». Ці слова змусили мене замислитися над тим, скільки любові втратив світ через війну. Скільки любові зникає разом із кожним втраченим життям. «З любов’ю, Тео» — щемлива хроніка буденного життя під надзвичайним тиском, і вона, мабуть, розіб’є ваше серце, так само як розбила моє.

— Марія Монсон