— Головний приз конкурсу «DOCU/УКРАЇНА», Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, 2025

— Найкращий повнометражний фільм, Ризький міжнародний кінофестиваль, 2024 

— Офіційна програма, Міжнародний фестиваль документального кіно в Амстердамі (IDFA), 2024

— Офіційна програма, Венеційський міжнародний кінофестиваль, 2024

Аудіовізуальний щоденник занурення України в прірву тотальної війни, відзнятий протягом перших двох років повномасштабного вторгнення росії. Цей фільм складається з місць, людей, рідкісних діалогів, виразних звуків і тиші, що поволі розкривають трагічну хронологію нормалізації відчуття війни в суспільстві. На тлі колективної катастрофи нове покоління українців і українок прагне уявити майбутнє.

Спостережливий документальний фільм Ольги Журби майстерно передає нищівний вплив війни на країну та її громадян. Стрічка занурює глядача у світ, де війна стає нормою, перетворюючи нас на очевидців подій, що розгортаються.

Через поєднання уривків панічних дзвінків до Служби порятунку, голосів людей у відчаї, які намагаються втекти із зони бойових дій, та розповідей хлопців про те, як вони натрапили на мертвих солдатів у зруйнованому війною селі (у формі закадрового голосу), з вишуканими, стриманими і подекуди навіть потойбічно естетичними кадрами, Ольга Журба створює майже паралізуючий, шокувальний ефект.

Разючий контраст між приголомшливими візуальними образами та прихованим жахом у кожному кадрі — лише одна з причин, чому я вважаю «Пісні землі, що повільно горить» без перебільшення шедевром.

— Нанна Франк Расмуссен