Роздуми про людське життя у всій його красі і жорстокості, пишноті і банальності. Ми блукаємо, як уві сні, м'яко слідуючи за нашою оповідачкою Шехерезадою. Цей фільм як водночас ода і плач про безкрай є калейдоскопом Нескінченної історії про вразливість існування. Куратор фестивалю Сергій Ксаверов: У новому мозаїчному полотні шведа, як завжди, є нестерпність і краса світу та людського буття, відчай та байдужість, пам’ять та безпам’ятство. Зазвичай ці протилежності, теж як завжди, існують в одному кадрі, що робить фільми Андерссона разом з його виразною естетикою одними з найбільш упізнаваних у сучасному кіно. Але цього разу маємо все ж інший фільм, в якому Андерссон майже деконструює те, що робив раніше, та переходить до майже елегійного хайку про повсякденність. Але попри те, що це, мабуть, найдобріший фільм Андерссона, його милостивість не треба перебільшувати. Людяність стрічки «Про нескінченність» все така ж болюча, як завжди.