— Основний конкурс, Міжнародний кінофестиваль у Роттердамі, 2024

— «Золотий Дюк» за Найкращий український повнометражний ігровий фільм, Одеський міжнародний кінофестиваль, 2024

Екранізація роману Андрія Куркова («Приятель небіжчика», «Пікнік на льоду»).

Невеличке село без електрики, «сіра зона» АТО. Тут лишилося тільки двоє мешканців. Вони вороги дитинства, колишні шахтарі, їхні вікна та погляди на життя дивляться у протилежні боки: в одного на схід, в іншого — на захід. У кожного життя не склалося по-своєму, і обидва мають що переосмислювати. Мало зважаючи на воєнні дії, вони продовжують жити в небезпечній місцині, та одного разу в селі з’являється російський снайпер, і над ними нависає небезпека великого наступу.

Кінокритик Боаз ван Льойк про фільм: 

Хоча кожен витончений кадр медитативного фільму «Сірі бджоли» знятий у кольорі, можна сказати, що багато сцен занурені в майже безбарвний сірий: усередині будинків сильно пошкодженого, покинутого села фарба зблякла, і все вкрите тонким шаром пилу. Вночі свічки з бджолиного воску дають мало світла і багато тіней. Ззовні сніг і туман також стирають кольори і значно підсилюють атмосферу фільму. Але сірий у назві фільму хитро натякає на значно більше: двоє головних героїв – літні чоловіки, що живуть у сірій зоні на Донбасі. Війна водночас і далека, і близька: справжніх боїв немає, але їхні наслідки незаперечні – дефіцит їжі, електрики та припасів, відчуття небезпеки та ізоляції. Напрочуд стримано зіграні друзі-вороги Сергій і Пашка – єдині мешканці, що залишились у селі. Попри свої відмінності, вони намагаються вижити разом. Але загиблий і живий солдат порушують просте життя пасічника та його сусіда. Саме в цьому повсюдному сірому середовищі ситуація погіршується, і вони змушені показати своє справжнє обличчя: «Хто я? Що я зробив, а чого ні?». Питання, що залишаються з глядачем ще довго після завершення фінальних титрів.