— Національний реєстр фільмів США, 2005

— Зал слави, Академія наукової фантастики, фентезі та фільмів жахів, 1980

Двоє закоханих потрапляють у зловісний замок на шляху до свого друга. Тут пара зустрічає таємничого науковця, який показує своє останнє творіння — молоду особу, на ім’я Роккі Горор. Цей будинок і його мешканці ніби існують в іншій реальності. Тут під енергійну музику можливе все те, що неприйнятне в пристойному суспільстві. І часом здається, що все це відбувається на якійсь іншій планеті.

Кураторка фестивалю Анна Дацюк про фільм:

Добре, що «Шоу жахів Рокі Горора» трапилося саме в 70-х — в іншому часовому відрізку ця транс-казка була б неможлива. Інша річ — епоха, в якій традиційні цінності напоролися на контркультуру та сексуальну революцію, а поняття «прекрасного» трансформувалося під натиском трешу та глему. Тому що фетишистське «Шоу жахів» виглядає як нелінійне фрик-шоу — екстазі-вечірка, що вийшла з-під контролю. Саме тому моя порада — не думати про цей фільм раціонально, просто насолоджуватися та підспівувати. Саме так вже понад сорок років роблять віддані фанати, які придумали феномен audience participation. Нічні сеанси «Шоу» розсіяні кінотеатрами всього світу: у паризькому Studio Galande, у берлінському Babylon або лос-анджелеському Landmark Theatre. Глядачі поливають один одного водою коли на екрані йде дощ, кидають рис, коли герої одружуються, кричать «Slut!», коли на екрані з’являється Сьюзан Сарандон Сьюзан. Це при тому, що у рік виходу картина була касовим провалом. 

«Шоу жахів Рокі Горора» — це глем-рок поминки за целюлоїдними sci-fi фільмами у дусі «День, коли зупинилася Земля» (1951) або «Флеш Гордон» (1936). Водночас — це насмішка над голлівудськими студіями-гігантами (персонаж на ім'я Columbia, щит Warner Brothers, глобус Universal, вуха Мікі Мауса). Та найголовніше — це урок сексуальної розкутості та самопізнання, де Тім Каррі з макіяжем роял-дрег-діви пропонує “give yourself over to absolute pleasure”.