— Приз ФІПРЕССІ, Венеційський міжнародний кінофестиваль, 2003

Темної дощової ночі розпочинається останній сеанс кінотеатру, який от-от припинить своє існування. Кілька випадкових глядачів, які вирішили сховатися від дощу, переглядають класичну картину з боями на мечах. Та кілька людей потрапили всередину геть невипадково — і не лише заради самого фільму.

Дарія Бадьйор про фільм:

Щемкий і ніжний портрет кінотеатру, який ось-ось закриє свої двері назавжди. На останній сеанс, фільм Dragon Inn 1967 року, що його сам Цай Мінлян вважає втіленням Золотої ери тайванського кіно, приходять нечисленні глядачі — і живі люди, і привиди, які, здається, ніколи не полишали лабіринтів кінотеатру. Ностальгійний портрет місця, яке пропонує унікальний спільний досвід, видається дуже актуальним для Києва 2023 року; міста, що перетравлює небагатозальні кінотеатри та суспільні простори на догоду комерційній доцільності та напрочуд погано окресленій муніципальній культурній політиці. «Прощавай, Dragon Inn» нагадує про те, навіщо ми іноді збираємось всі разом перед великим екраном — задля співпереживання, love-hate relationship з сусідами по ряду і кількох годин життя в паралельній реальності кіно.