Син був сенсом її життя. Тепер, коли хлопчик підріс, у неї з'явилося більше вільного часу, і вона дозволила знайомому чоловікові залицяння. Влітку син поїхав в гості до батька. Після повернення він став змінюватися. Мати розуміє, що син хоче поїхати, але їй не вистачає мудрості, щоб відпустити його… Куратор фестивалю Сергій Ксаверов : В українській частині кіно-триптиху Антоніо Лукіча – стрічка Кіри Муратової, яка розповідає про відносини матері та сина на порозі першого болючого розриву. Син хоче поїхати до батька в інше місто, мати не може його відпустити та ще більше відштовхує надмірною опікою. Цей фільм сьогодні виглядає як варіант фільму дорослішання навпаки: це фільм страху батьків перед самотністю та розгубленості перед майбутнім. У «Мої думки тихі» стосунки матері та сина мають інший центр, але в них можна помітити імпринт Муратової не тільки в поєднанні гуманістичного та ідіосинкратичного, але й в ролі Ірми Вітовської, яка ніби перемоделювала на свій лад героїню Зінаїди Шарко.