— Офіційна програма «Двотижневик режисерів», Каннський кінофестиваль, 2024

— Офіційний конкурс фантастики, Каталонський Міжнародний фестиваль фантастичного кіно у Сіджасі, 2024

— Офіційний конкурс, Цюрихський кінофестиваль, 2024

У тісному мумбайському будинку з тонкими стінами починається нове життя щойно одруженої пари. Молода жінка Ума намагається дати раду з тісною квартирою, незграбним чоловіком та повною відсутністю навичок ведення домашнього господарства. Невдовзі жінка відкриває в собі дику, неприборкану сторону, яка загрожує зруйнувати не лише її шлюб, але й усе навколо. 

Кінокритик Сергій Ксаверов: 

«Сестра-Опівніч» починається з кадру залізничної колії, зафільмованого з потягу, що їде. Той їде в Мумбай, а на ньому їде його героїня – жінка ще поки без імені, але зі статусом нареченої, до чоловіка, якого востаннє бачила ще дитиною. Цей фільм можна було б назвати «Поїзд-втікач»: стрічка Карана Кандгарі використовує кожну можливість вирушити дивним і неочікуваним шляхом. У перші хвилини ще може здатися, що «Сестра-Опівніч» торує шляхом соціального кіно, адресуючи до болючої проблеми договірних шлюбів в країні, але стрічка швидко знайде спосіб з’їхати й з цієї колії також. 

Разом з описом цього фільму часто згадується ім'я Веса Андерсона та його стиль. Це цілком доречне порівняння, однак, в режисера цієї стрічки, здається, куди більш макабричне почуття гумору і немає обсесивного потягу мити кожен об'єкт перед його потраплянням у кадр. «Сестра-Опівніч» зрештою опиняється майже на жанровій території, але невідомо якого жанру. Напевно, якогось свого власного. Різка, імпульсивна, як і його героїня, і ніколи не нудна, ця стрічка зіткана з ниток, зібраних чи не з усього світу і які ніколи не мали б сплестися разом та вони створюють унікальну текстуру і дивовижні візерунки полотна «Сестри-Опівночі».